У 1942 році пролунав крилатий вислів Вінстона Черчилля: “Це ще не кінець. Це навіть не початок кінця, але, можливо, це кінець початку”.
За два тижні ми дізнаємося ім’я президента України на наступне п’ятиріччя, і тоді стане ясно – чи застосовні слова часів Гуадалканалу до перспектив деокупації Криму.
Адже перемога одного з двох нинішніх претендентів, вочевидь, означатиме різні ставлення до проблеми півострову. Попри вже озвучені ними гучні заяви, на перегонах такого рівня передвиборчі обіцянки завжди мають менший зв’язок з майбутнім, ніж прогноз погоди або гороскоп.
Втім, прогнозувати справжню поведінку будь-якого переможця можливо, виходячи з нинішньої ситуації, його команди, стратегічних та тактичних завдань після другого туру. І варіантів тут небагато.
Переможець Петро Порошенко
Перемога Порошенка, вочевидь, означатиме подовження нинішньої кримської політики України.(…)
Втім, збережеться хронічне відставання від мілітаристських зусиль РФ у регіоні. А ось кадрових змін у цій сфері, як і стосовно правоохоронних органів і спецслужб України, які оперують щодо Криму, очікувати важко – і це величезний виклик. (…)
На регіональному ж рівні, вочевидь, продовжиться деградація державного управління та економічна стагнація місцевостей, наближених до Криму; вплив РФ там істотно посилиться, кого б зараз не поставили губернатором на трон з кавунових корок ХерОДА.
Медійно ж щодо Криму надалі “з усіх утюгів” розкручуватиметься питання військовополонених, політв’язнів та прав людини. Але практичного результату, крім виховання у материкових українців комплексу безпорадності, це не матиме.
Змін конституційного статусу Криму або схвалення законів про права корінного народу (тим більше – народів) я не очікую, хоча заяв та розмов про це буде за п’ять років навколо Банкової, імовірно, дуже багато, особливо на всілякі роковини.
На міжнародній арені триватимуть судові процеси проти РФ і скоріш за усе хоч якийсь позитивний для нас результат ми побачимо не раніше 2021-2022 років.
У глобальній політиці невизнання спроби анексії та схвалення грізних резолюцій наднаціональних структур триватиме, зі слабким впливом на реальний стан справ в Криму та в РФ.
Ефективної міжнародної платформи з питань Криму за таких умов я не бачу. Основна практична “кримська” активність України буде, як і наразі, пов’язана з ініціативами окремих членів Меджлісу та громадських структур. Тобто буде ніким з вищих посадовців не координованою та повністю розбалансованою.
Вільна економічна зона “Крим” діятиме, її бенефіціари й надалі сидітимуть в кабінетах Липок, а вітчизняні санкційні списки, як і наразі, носитимуть скоріше пропагандистський ніж прикладний характер.
Можливо, лобістами на Херсонщині буде організовано товарообіг з Кримом через КПВВ, водночас шанси на подачу води Північнокримським каналом на півострів невеликі (але є).
Заводи Фірташа на Півночі Криму та захоплені росіянами свердловини “Чорноморнафтогазу” безперешкодно працюватимуть. Підвішений “внутрішній” статус Азовського моря та режим “спільного рибальства” буде збережено.
Позиція РФ щодо Криму та Києва буде незмінною.
Переможець Володимир Зеленський
В разі перемоги Зеленський буде змушений формувати власне бачення кримської політики та робитиме це “з нуля”. Його тактику та стратегію, звісно, спрогнозувати складніше.
Вважаю, що скоріш за все кадрові рішення Зеленського стосовно Збройних сил, особливо перший рік, будуть доволі обережними. Втім, очевидними будуть істотні кадрові зміни у правоохоронних органах, спецслужбах, МЗС.
Звісно, зміняться й “прифронтові” голови місцевих адміністрацій, і це не може не торкнутися Криму. Але шанси на те, що обізнані з кримською проблематикою люди нарешті з’являться й у Адміністрації президента, невеликі.
Загалом, якщо на ключові посади не буде поставлено “кривавих кремлівських емісарів” (як нас лякає передвиборчий агітпроп), гірше, ніж наразі, від такої кадрової політики не стане. Втім, чи дасть вона певний плюс, особливо у спринтерському вимірі, у 2019-2020 роках – питання повністю відкрите.
Водночас глибинної кадрової чистки чи люстрації у “кримських” державних органах очікувати не варто, насамперед – через фізичний брак чиновницького ресурсу в державі та нинішній глухий кут “реформи державної служби”. Втім, найбільш одіозні персонажі скоріш за все самі мігрують в інші крісла.
Також очевидно, що утворені за Петра Порошенка під конкретних “міністрів двора” Мінінформполітики та МінТОТ будуть як мінімум істотно переформатовані, причому у найшвидшій період.
Істотно зменшиться і практична роль керівництва Меджлісу у кадрових “кримських” питаннях – його публічну підтримку кандидата Петра Порошенка у 2019-му за президента Зеленського ніхто не забуде до 2024 року включно (а ось за президента Порошенка такі речі можуть і не тримати в голові довго).
Тому надалі відповідна взаємодія Банкової та “київських” кримських татар буде більше ритуальною, але це, швидше за все, задовольнятиме обидві сторони, які перебуватимуть в “обіймах безвиході”.
Певною особливістю зміни президента стане скасування усіх можливих непублічних домовленостей щодо Криму, гарантом реалізації яких він є. Тому, як не парадоксально, для нової команди зростають певні шанси, прикладом – скасувати законодавство про ВЕЗ “Крим” та кабальні азовські угоди з РФ, схвалити закони про колаборантів та приєднатися до Римського статуту тощо.
Але чи будуть вони це робити? Вочевидь, для президента Зеленського працюватиме “синдром Трампа”, із гострою потребою доводити, що він не “маріонетка Кремля”. Але для того, щоб така потреба стала вчинками, слід мати потужний суспільний тиск та зацікавленість. Якщо вони будуть, то кримські сценарії нового обличчя на Банковій не стануть катастрофічними для України.
Збереження ж Україною прозахідного курсу та озвучування хоч якоїсь доктрини щодо окупованих територій означатиме подовження військово-політичної підтримки з боку США та інших партнерів; тож та відносно невелика її частина, що наразі стосується “кримських” питань, не зменшиться.
Окреме питання виникає щодо пана Коломойського. Нагадаю, що наразі єдиним крупним українським бізнесменом, що на міжнародному рівні судиться (та поступово виграє) з РФ щодо власних активів у Криму, є саме він.
Чому це так, та чи буде цей досвід враховано президентом Зеленським за зразок ставлення до економічних процесів на півострові – не знаю. Водночас наразі його не враховують ані підприємства державного сектору, ані інші вітчизняні “акули капіталізму”, які мають у Криму непогані бізнес-угіддя, прикриті парасолькою ВЕЗ “Крим”.(…)
Борис Бабін, спеціально для УП
Źródło: https://www.pravda.com.ua/columns/2019/04/8/7211556/
