Serhij Daciuk: Koniec epoki, czyli ukraiński kryzys elektoralnej demokracji

200

Завжди важко переживати кінець епохи. Особливо, якщо добігає кінця одразу декілька базових парадигм, схем чи способів розуміння соціальної реальності, і все це відбувається не десь у світі, а власне в нашій країні.

Трамп, Путін, Мей – популісти. Скоро і Меркель буде замінено на популіста. Але принаймні в усіх цих випадках ми маємо справу з сильними демократичними або авторитарними традиціями, які дозволяють зберігати єдність країн.

А що буде якщо в ситуації війни конкуруватимуть олігарх, харизматик і шоумен-популіст?

Відповідь ми бачимо після першого туру президентських виборів – буде крах електоральної демократії.

Крах чотирьох парадигм соціальних змін в Україні

З 2014 по 2016 ми пережили крах парадигми “Майдану”. Тобто “Майдан-2013-2014” не став революцією, бо він не породив дієвих стратегій на боці інтересів громади, які би розгорталися організаційними структурами самої громади. Замість цього в результаті контрреволюції ми отримали новий “олігархічний консенсус”. Майдан не призвів до трансформації України, так звані реформи стали фейковими.

З 2016 по 2018 ми пережили крах парадигми “олігархічний консенсус”. Олігархи змогли домовитися, розподілити економічні активи і політичний вплив, але олігарх при владі порушив цю домовленість і забрав більшість активів і політичного впливу собі. Тобто “олігархічний консенсус” більше не гарантує єдності України.

З 2018 по 2019 ми пережили крах “електоральної демократії”. Виявилося, що в ситуації медіа-популізму перемогти може не просто олігархічний ботовський популізм, а популізм шоуменівський, який побудований на знанні смаків і бажань публіки, на спрощеному баченні соціального влаштування світу. Фінальний акт цього краху ми спостерігаємо зараз.

За той же період – з 2018 по 2019 – ми пережили відмову від спроби втілення Суспільного Договору та Нової Конституції як спроби перейти від електоральної демократії до республікансько-громадського самоуправління. Це стало початком виборчої кампанії кандидата в президенти Юлії Тимошенко, але не стало її основою.

Чому Юлія Тимошенко змушена була відмовитися від просування інновацій, які вона запропонувала на початку своєї кампанії і що дало велике зростання її рейтингу?

1) Члени партії “Батьківщина” відверто не розуміли Ю.Тимошенко з цими її інноваціями, бо не бачили в цій новій політичній системі місця для себе; 2) Відтак Ю.Тимошенко опинилася перед дилемою: або підтримувати запропоновані інновації і втратити організаційну підтримку партії, або зберегти організаційну підтримку партії і відмовитися від найбільш радикальних інновацій у процесі виборчої кампанії – Ю.Тимошенко вибрала друге, і програла; 3) вже під час виборної кампанії штаб постійно штовхав Ю.Тимошенко в старі схеми популізму (зниження тарифів, соціальні гарантії, посадка корупціонерів і т.д.) і це призвело до архаїзації дискурсу її кампанії, яка починалася як інноваційна, і це одразу ж привело до втрати не лише росту рейтингу, але і здобутого пропонованими інноваціями рівня наявного рейтингу.

Чи могла Тимошенко вчинити інакше? Чи могла вона нав’язати дискурс обговорення ідей Нового курсу, ідей Суспільного Договору та Нової Конституції? Лише з великими зусиллями за підтримки партії, бо олігархічні ЗМІ так викривили порядок денний та повсякденну експертну аналітику, що в ній стало можливим просування лише квазі-інновацій у формі серіалу “Слуга народу”.

Але була ще одна важлива причина краху електоральної демократії в Україні в 2019 році, яку мало хто помітив, бо вона лежить на рівні рефлексивного узагальнення.

Ким управляється електоральна демократія в Україні?

Поставимо дуже просте питання – скільки моделей соціального світовлаштування в Україні брало участь у виборчій президентській кампанії 2019?

На перший погляд, здається, що три.

1. Олігархічна модель від Порошенко – армія, мова, віра; шантаж виборців страхом: “Або Порошенко – або повернення до Росії”.

2. Модель спрощених популістських інновацій серіалу “Слуга народу” – від Зеленського.

3. Модель популістських обіцянок від Ю.Тимошенко та спрощений набір гасел про “Новий курс” та нову Конституцію без будь-якої можливості нав’язати дискурс обговорення змістів Нового Курсу та ідей Нової Конституції в мас-медіа.

Яка ж з цих моделей перемогла і чому?

Перемогла модель Зеленського, тому що дві інші – модель Тимошенко та модель Порошенко – були скомпенсовані взаємною конкуренцією та скомпрометовані потужним зовнішнім управління.

Принципово домінували під час виборної кампанії в Україні дві інші моделі.

Одна з цих моделей була профінансована і запущена в Україні Заходом: це модель викриття корупції, мародерства та здирництва нинішньої влади. Свого апогею вона досягла у викритті корупційної схеми Укроборонпрому. Прямою реакцією на цю модель стало псування стосунків нинішньої влади з США, але це не допомогло. Естафету підхопили на телеканалі “1+1”, які зробили декілька серій з інформацією про інші корупційні та злочинні дії нинішнього Президента. Вочевидь це було зроблено на гроші та при прямому замовленні власника телеканалу. Коли ситуація з викриттям на “1+1” дійшла до звинувачення Президента у вбивстві рідного брата, довіра до цього викриття різко впала. Але саме ця модель призвела до радикального падіння рейтингу Порошенка.

Друга модель була організована і запущена Росією при потуранні та підтримці діючої влади, яка вважала її для себе прийнятною, бо вона підсилювала головну парадигму кампанії “Або Порошенко – або повернення до Росії”. Це модель масованої медіа-кампанії за припинення війни на умовах Росії, за дешевий газ в обмін на визнання окупації Криму та Донбасу. Апогеєм цієї кампанії стала поїздка Медвечука та Бойка в Москву і зустріч на найвищому рівні. Як політтехнологічний хід це одразу ж призвело до радикального зростання рейтингу Бойка – такого зростання, якого за такий короткий час ніхто з інших кандидатів не демонстрував.

Пам’ятаєте був момент, коли кампанія Ю.Тимошенко почала провисати і її рейтинг почав падати: друга половина січня – перша половина лютого? Ось саме тоді потрібно було виходити в публічний простір з дискурсом Нового курсу і Нової Конституції (і я знаю, що саме це радили Тимошенко деякі її політтехнологи). Чому ж Ю.Тимошенко не повернулася до просування своїх інновацій початку кампанії? Тому що підготовлений з боку агентів Заходу скандал з Укроборонпромом, до якого згодом підключилися скандали, підготовлені телеканалом “1+1”, спрямували публічний дискурс у бік “злочинної корумпованої влади”. В Україні запанував негативний дискурс звинувачень влади замість позитивного дискурсу інновацій та змін соціальної реальності.

Обидва найбільш досвідчені кандидати спробували вбудуватися в цей зовнішній західний дискурс – Тимошенко спробувала влаштувати імпічмент, а влада спробувала показати реагування (відсторонення Гладковського та висунення підозри 98 владним фігурантам у справі Сергія Курченко). Ні те, ні інше суттєво не вплинуло на ситуацію, бо зовнішній нав’язаний Заходом дискурс не ламався, а підтримувався.

Зовнішній дискурс Росії продовжував свій вплив на цьому фоні. Ані Порошенко, ані Тимошенко цьому дискурсу протидіяти не змогли. Убічно цей дискурс підтримував саме Зеленського як кандидата в Президенти, бо в його обережних висловлюваннях бачили більш помірний підхід до залагодження проблем з Росією, ніж це пропонували Медведчук та Бойко.

У підсумку маємо. 1) Кандидати в президенти змушені були працювати в умовах зовнішнього смислового управління порядком денним, дискурсом та емоційними процесами в Україні з боку Росії та Заходу. 2) Навіть розроблені експертами інновації не можуть бути запропоновані всередині виборчої кампанії, бо у викривленому олігархами, Заходом та Росією повсякденному дискурсі вони в принципі не можуть бути публічно обговорені.

Інакше кажучи, Україна та українці більше не управляють смислами в своїх виборах, не можуть просувати всередині виборів інновації, як власне і раніше це було. Але принаймні раніше це компенсувалося або олігархічним консенсусом, або Майданом. А зараз все це вже також не працює.

Сценарії електоральної демократії, якщо їх продовжувати

1. Сценарій “Порошенко виграє вибори”. Скандал з Укроборонпромом каналізується. Скандал з 98 фігурантами, найбільш владні з яких вже виведені з-під удару, спускається на гальмах. Решта злочинів Порошенка ховаються, гроші від корупції-на-крові та від тарифного здирництва продовжують виводитися на оффшори. Радикальні патріоти нахабніють в процесах українізації та автокефалізації. Опозиція та її прихильники серед експертів та журналістів зачищаються владою. Порохобоство торжествує. Росія продовжує таємно домовлятися з Порошенком. З усім цим частина суспільства не погодиться навіть за відсутності організованої опозиції. В Україні починаються некеровані процеси протестів, хаос. Розкол України.

2. Сценарій “Зеленський виграє вибори”. Кадрова криза (у нього немає своєї команди) зумовлює відновлення старої управлінської вертикалі. До нього набігають купа замаскованих проолігархічних експертів, які будуть впливати на його політику. Спроба з його боку розслідувань чи покарань корупціонерів призводить до чиновницького саботажу. Спроба з його боку деолігархізації призводить до олігархічного саботажу. Залагодити конфлікт між олігархами він не зможе, бо як арбітр – він нуль. Окрім того, він зеленого уявлення не має про інтриги навколо активів та тіньових інтересів членів Уряду, Парламенту, судів, антикорупційних органів і т.д. Тиск Путіна (є різні сценарії) на фоні управлінського хаосу та саботажу призводить до укладання миру на умовах Росії. Націонал-патріоти починають масові протести, хаос. Розкол України.

3. Сценарій “Порошенко не визнає вибори у другому турі і запускає процес блокування офіційного визнання їх результатів”. Опозиційні сили вступають в конфлікт з таким рішенням вже недіючого Президента. Починаються масові протести, хаос, втручається Росія. Розкол України.

Може я згущую фарби, може все якось розсмокчеться? Може не буде хаосу та розколу?

Олігархи розколювали Україну на націонал-патріотів та українських громадян проросійської орієнтації, щоб продовжувати монопольну наживу, тарифне здирництво, корупцію і мародерство. Росія розколювала Україну, щоб продовжувати окупацію частин України. Захід розколював Україну, щоб знищити олігархів, послабити позиції українських громадян проросійської орієнтації і зрештою відколоти Україну від Росії.

Ви справді думаєте, що нас розколювали для того, щоб потім консолідувати? Ви справді думаєте, що нас можна консолідувати “армією, мовою, вірою” чи квазі-інноваціями серіалу “Слуга народу”? Ви справді думаєте, що нас можна консолідувати на основі того спрощеного мислення, яке демонструє Зеленський?

Хто б не був вибраний в другому турі президентських виборів, це буде Президент лише частково легітимний і тому він не буде об’єднувати Україну. Це означає, що позитивної перспективи у другому турі президентських виборів нема.

Ми переживаємо кінець електоральної демократії в Україні. Взагалі в термінах електоральної демократії майбутнє України обговорювати сенсу немає. “Олігархічний консенсус” себе вичерпав, бо він здатен лише концентрувати багатство в руках двох олігархів (сумнозвісна тандемократія), що таємно ведуть нас знову до Росії. “Майдан” в умовах розколотої України сенсу не має, бо це означає громадянську війну.

“112 Україна” та “News One” це фактично телеканали, що діють на боці ворога – Росії. Телеканали “Прямий” та “5 канал” по суті захищають корупцію, мародерство та здирництво. “1+1” не піднімається до рівня загальнонаціональних інтересів у своїй інформаційній війні проти тандемократії, хоча він поки що і не такий одіозний, як названі чотири.

Такий великий розрив між підтримкою Зеленського та Порошенка свідчить про те, що в публічному просторі можуть тепер обговорюватися лише популістичні тези, лише прості ідеї, лише чужі смисли і нав’язані ззовні перспективи. Названі телеканали убили не просто власні смисли і перспективи, а саму можливість публічної дискусії про смисли і перспективи в Україні.

Ситуація зайшла настільки далеко, що без громадянської блокади цих чотирьох телеканалів ми взагалі не зможемо вийти з глухого кута електоральної демократії. Навряд чи нам вдасться використати “Суспільне телебачення”, причому з широким доступом туди експертів та журналістів на боці інтересів громади. В публічній комунікації потрібно робити ставку на обговорення через колективні зустрічі, через Фейсбук і “Українську правду”.

Іти голосувати у другому турі президентських виборів сенсу нема. Можете не йти на вибори, можете іти і голосувати за будь-якого кандидата. Це вже неважливо.

У України лишається єдиний шанс зберегтися – це запустити процес Конституанти на основі Суспільного Договору. Це найбільш важливий процес, бо до парламентських виборів політична криза або принаймні політична пауза буде основним станом нашого суспільства.

Поки що до переходу в парадигму Суспільного Договору та Конституанти українська громада не готова, бо олігархи щодо цієї теми одразу ж включають механізми масового тролінгу на телебаченні та в соціальних мережах Інтернет, застосовують механізми громадської дезорганізації через купу експертів – хронофагів і смислодеструкторів. Потрібен якийсь період прозрівання і звикання до цих ідей, конструктивізації процесу.

Якщо ми продовжимо гратися у вибори і спробуємо повернути Порошенка чи повірити у геній Зеленського на посту Президента, кінець України невідворотній.

https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5ca33281538f5/